Страсни́й (Вели́кий) понеді́лок (вівто́рок і т.д.) — дні останнього (Страсного) тижня перед Пасхою, кожний з яких відповідає євангельській історії Ісуса Христа (див. ще Страсни́й ти́ждень); у Вели́ку се́реду увага привертається до «блудниці, що розкаялася», під час служби підкреслюється різниця між грішницею та Іудою: перша віддає своє багатство Христу та цілує його ноги, другий за гроші зраджує Христа, теж цілуючи його; найважливішим днем серед тижня був четвер, який називали Чи́стим, Сві́тлим, Жи́вним; здавна це день весняного очищення, а для людини — день очищення (вмивання, обливання) водою як відгомін ще дохристиянських вірувань; її треба було брати до схід сонця, коли був найбільш придатний час для магічних дій; купалися й хворі, а потім виливали воду на перехрестя, — «щоб там усі хвороби й залишилися», тому «перехрестя обходили десятою дорогою», — «щоб хвороба не причепилася»; прибиралося (очищалося) й господарство; готували особливу четверго́ву сіль, яка нібито мала велику магічну силу (загорнуту в ганчірку, її кидали в піч, коли ганчірка згорала, сіль витягали, — вона була готова для магічних дій); так, на спечений у цей день хліб клали четверго́ву сіль, що допомагало від усяких хвороб; здійснювали перші пострижини у малят, — «щоб волосся добре росло»; Господь благословляв той хліб, що подавали до обіду, тому крихти зберігали як цілющі, здатні виліковувати відхвороб; у Страсну́ п’я́тницю, день Христової мученицької смерті, вважалося, працювати — великий гріх (лише пекли паски і садили капусту); нічого не їдять до півдня — часу виносу плащаниці з вівтаря; обід пісний, перев. з овочів; не можна співати; замовкають дзвони, лише калатають, за давнім звичаєм, довбеньками в суху дошку (би́ло), розносячи похоронний сум; у Страсну́ субо́ту робили крашанки і писанки, відвідували вечірню службу, потім полуночницю, яка переходила в Пасхальну заутреню; вважалося, що дні цього тижня (крім п’ятниці і суботи) — найкращий час для сівби ранніх ярових зернових культур і гороху, — «буде збіжжя колосисте і без бур’янів»; див. ще Вели́ка субо́та.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 582-583.